7 листопада Андрій Шевченко очолив "Дженоа". 15 січня українського фахівця відправили у відставку. Дивно, некрасиво, непослідовно. Робота тренера взагалі специфічна: після перемоги тебе носять на руках, а при найменшій поразці змішують з брудом. Коли команда виграє - хвалять гравців, коли програє - вина падає на плечі наставника. Дуже рідко можна зустріти винятки з цієї злободенної формули.
Проте Шевченко провів 70 днів на посаді керманича "Дженоа" і схоже його репутація за цей час не особливо постраждала. А ось багатостраждальний клуб з Генуї в очах футбольної громадськості так і залишився "мутним". Чому історія Шевченка в "Дженоа" нелогічна і водночас по-своєму закономірна?
Прихід української легенди в скромну команду Серії А був продиктований зміною власника клубу. Американська компанія "777 Partners" придбала "Дженоа" і це був буцімто початок нової епохи.
"Ми обрали Шевченка тренером, і це демонструє, яким ми хочемо бачити цей проект. Я був би бовдуром, якби, ставши президентом, продовжив мріяти, як вболівальник. Шевченко - великий чемпіон. Ми з ним обійнялися, подивилися один одному в очі. Як ви гадаєте, чи погодилася б така людина працювати у "Дженоа", якби у неї не було повних гарантій щодо проекту?", - такі були слова нового власника клубу Альберто Дзангрілло після призначення "Шеви" на посаду тренера.
В керівництві "Дженоа" відбулися серйозні зміни, але компетентних менеджерів та стратегічного мислення як не було, так і не з'явилося. Шевченка запросили, щоб "грати в довгу", а при перших невдачах вирішили поставити на хаотичні рішення в надії на...на що? На те, що прийде чарівник і все миттю буде в шоколаді? Шевченка призначали як прогресивного спеціаліста, але 11 матчів вистачило, щоб втратити довіру. Після цього конспірологічна версія про те, що "Шеву" брали як суто "рекламне брендове обличчя" для нового проекту не виглядає нісенітницею. Хоча ні, виглядає. "Дженоа" стоїть на виліт до Серії В і навіть найбільш талановитий кризовий менеджер не врятує "грифонів".
Історія Шевченка - це ж не про провал. Андрія Миколайовича тепер сприймають як жертву недалекоглядного керівництва "Дженоа". Врешті-решт, вболівальники генуезького клубу дуже добре прийняли українця і ця відставка для них незрозуміла так само як і для фанатів з України.
Це дивна, некрасива та непослідовна історія, але не провал. Провали були, наприклад, в інших видатних форвардів, котрі в рідних клубах кепсько показали себе в ролі тренерів. Тьєррі Анрі в сезоні 2018/19 опустив "Монако" на передостанню позицію в чемпіонаті Франції. Олег Блохін примудрився зробити так, що "Динамо" вперше за часів незалежності України не взяло навіть срібну медаль УПЛ, а ще встановив низку антирекордів і з ганьбою покинув свій пост. Обидва ці кейси супроводжувалися високомірністю тренера - роздягальня відчувала токсичність з боку наставника (Анрі та Блохін мають непрості характери).
А випадок Шевченка радикально інший: він встиг зберегти чудові відносини з вболівальниками "Дженоа" та з притаманною йому дипломатичністю покинув "грифонів". Без жодних докорів на адресу керівництва, спокійно та виважено. Екс-зірка "Дженоа" Стефано Ераніо влучно порівняв Шевченка з Карло Анчелотті, назвавши обох "м'якими лідерами і джентльменами".
Взагалі в Італії тренери довго не засиджуються на одному місці. Колишній коуч "Лестера" Клаудіо Раньєрі, який приводив "лисиць" до чемпіонства Англії, чудово сказав:
"Це футбол. Може, в Англії ви до цього не звикли, але в Італії тренерів змінюють так, ніби купують нове морозиво. Ось і все".
Цікаво, що Шевченко прийшов до "Дженоа" разом з Мауро Тассотті, але без Андреа Мальдери, який відмовився увійти до штабу помічників українця. Вони разом працювали в збірній України і гарно знайомі. Тобто Мальдера вчинив мудро, ніби знаючи наперед, що не варто зв'язуватися з "Дженоа".
Безперечно, у Шевченка є зм'якшувальні фактори. Календар "Дженоа" був складним. По суті, всі матчі проти команд з верхньої частини турнірної таблиці (сценарій заздалегідь приречений на фіаско). А ще повний лазарет гравців з травмами. За великим рахунком українського тренера звільнили за поєдинок проти "Спеції". "Дженоа" показав вбогу гру і поступився прямому конкуренту в боротьбі за виживання. Насторожив навіть не результат, а жалюгідна гра.
Навіть якщо взяти до уваги той факт, що "Дженоа" Шевченка гірше виглядав, ніж при попередникові українця Давіде Баллардіні, то чи можемо ми стверджувати, що це провальна робота? Ні, тому що у нас мала вибірка, яка до того ж в нестабільних умовах. Під нестабільними умовами можна розуміти не лише відсутність повноцінних передсезонних зборів з адекватними трансферами, а й ковід, який не дозволив Шевченкові бути присутнім в тому прикрому (і як виявилося доленосному) матчі проти "Спеції".
Втім, Шевченко продовжує бути на контракті з "Дженоа". Як і попередні два тренери "грифонів". Клуб порахував, що краще платити щомісяця прописану зарплату, ніж компенсацію за розрив угоди в розмірі 20 мільйонів євро. Поширена хитра практика у світі.
Керівництво "Дженоа" приймає настільки необдумані рішення, що можна змоделювати божевільну версію: зараз вони повертають кризового менеджера Баллардіні (він на контракті з клубом, працював перед Шевченком, а загалом 4 рази в кар'єрі очолював "Дженоа"), він їх рятує від вильоту, а потім повертається "Шева" та починає будувати й розвивати проект з нуля, як йому і обіцяли з самого початку. Це звісно жарти. Просто 70 днів, 11 матчів та "щира довіра і картбланш". Звільнення в таких умовах виглядає чистим лицемірством, хіба не так?
Шевченко вчинив як камікадзе: так сильно хотів спробувати себе на клубному рівні, що поспішив прийняти першу ліпшу пропозицію від безнадійного аутсайдера. Йому лише 45 років, нові варіанти роботи будуть надходити, але тепер вже українець більш розважливо оцінить всі ймовірні ризики. Можливо, після завершення контракту Мірчі Луческу з "Динамо" ми побачимо повернення легенди додому. А можливо Андрій спробує щастя в умовній "Болоньї" чи "Вероні".
Хай там що, але це звільнення - не провал Шевченка. Воно нелогічне, тому що клуб мав проявити терпіння або взагалі не починати цю історію (хаотичні метання та непослідовність - найбезглуздіше, що лише є у футболі). З іншого боку Шевченко, попри свій колосальний досвід, ще раз переконався, що слова нічого не варті, футбольне життя - складне та динамічне, а тренерів в Італії міняють ніби морозиво.
Артем Будрін, спортивний оглядач УНІАН