Збірна України на Євро-2020. Гірке дежавю

Це ж було вже. 16 червня 2016 року. Всі ми вірили, що Україна має обіграти буцімто "прохідну" Північну Ірландію. Проте британці нав'язали силовий атлетичний футбол і збірна України під керівництвом Михайла Фоменка достроково вилетіла зі змагань.

21 червня 2021 року. Букмекери, експерти та загалом вся українська футбольна спільнота схиляються до того, що Україна як мінімум не програє Австрії й забезпечить собі другу сходинку в групі. Втім, команди вийшли на поле і виявилося, що Австрія доволі непогано грає у футбол. Шок. Жалюгідність. Ганьба. Світло. Завіса.

В очах українських футболістів була безпорадність та безпомічність. Це навіть не підходить під описову конструкцію "перегоріли психологічно і занадто нервували". Ні, це була безпомічність і приреченість. Приблизно така сама, як осінню минулого року в донецького "Шахтаря" перед менхенгладбаською "Боруссією".

Провести паралель з тим поєдинком хочеться, бо вони явно з однієї опери. В стартовому складі української команди вийшло 7 футболістів з УПЛ. А в Австрії - 8 представників клубів німецької Бундесліги + легенда "Баварії" Давід Алаба, котрий переїхав до "Реала". Одразу помітно було, хто краще готовий до по-справжньому динамічного футболу з високими швидкостями та інтенсивним пресингом. Врешті-решт, швидкість прийняття інтелектуальних рішень в австрійців була на 2-3 секунди вищою. 

Можливо, як казав класик, наші очікування - наші проблеми? Не зовсім. Україна - добре організована команда, яка непогано опанувала структуру позиційного футболу і має ідеї гри з м'ячем. В каденцію Шевченка нас почали дійсно асоціювати з комбінаційним стильним футболом. Щоправда, команда з різних причин ще не готова круто пресингувати як умовна Австрія чи Данія, але ж цей колектив гарантовано має свої козирі та інші "домашні заготовки", щоб чинити опір? То що ж пішло не так? 

Для початку треба окреслити масштаб катастрофи. Україні дуже пощастило, що рахунок всього-на-всього лише 1:0. "Das Team" мали безліч нагод, щоб подвоїти чи потроїти свою перевагу. Але їм не вистачило холоднокровності, щоб нас покарати. "Жовто-сині" у свою чергу навіть не спромоглися на фінальну навалу, на останній штурм. Коли в останні 20 хвилин ти мусиш відіграватися, але при цьому торкаєшся м'яча у чужому карному майданчику лише два рази - це трагедія. Отож, що трапилося?

Варто виділити наступні пункти:

1) Ще під час домашнього матчу минулого року у Лізі націй проти Швейцарії було помітно, що нашій команді не дуже зручно грати проти збірних, які гарно пресингують. Тому що одна з протиотрут в таких випадках - це пресингувати самому. Цей аспект об'єктивно "просідає" в нашого колективу. Австрія знала куди тиснути.

2) Функціональна готовність була не на належному рівні. Відчувалося, що флангові захисники Миколенко та Караваєв геть втомлені й, можливо, те, що тренерський штаб не ризикнув довіритися більш свіжим виконавцям є помилкою.

3) Відсутність Тараса Степаненка однозначно вдарила по центральній вісі України. Вплив опорника "Шахтаря" переоцінити важко. Тарас склеює команду своїм першим пасом, читає гру, руйнує атаки суперника і є найкращим "хвильорізом" українського футболу останніх років. Можливо, його берегли через перманентну травму меніска, але все одно прикро, що він не зіграв.

4) У другому таймі Австрія збавила оберти, але все одно непогано оборонялася в низькому та середньому блоці. Ось тут здавалося ми можемо вже розпочати конструювати свої атаки. Але не в цей вечір. Важко пояснити, чому Зінченко не міг віддати точний пас на три метри вперед. Так само незрозуміло чому ніхто себе не пропонував між лініями, не відкривався в недодачу і не робив ривки за спини супернику. Складно дати відповідь на це питання. Невже деморалізувалися?

5) Україна 12 разів на своїй половині поля втратила м'яча у першому таймі. Для контексту: в матчі з Нідерландами було 13 втрат за всі 90 хвилин. Це говорить про дійсно крутий пресинг від "Das Team". Було стійке відчуття, ніби австрійців постійно на одного більше в кожній ланці.

Важко тримати емоції під контролем після такої гри. Втім, навіть позитив у цій ситуації знайти можна. Доля має взагалі гостре, а місцями навіть зле почуття гумору. Судіть самі: Австрія тепер точно у 1/8 зіграє проти Італії. "Скуадра Адзурра" виглядає як безжалісна команда, котра буде агресивно знищувати опонента й крокувати до трофея всупереч всьому. Тому Австрії не позаздриш.

А Україна фінішувала на третій позиції, звідки може потрапити навіть гіпотетично на Швецію. Особливо Бельгія допомогла "жовто-синім", щоб третє місце було для них прохідним. Формально, якщо Іспанія обіграє 23 червня Словаччину, а Польща не виграє у Швеції, то Україну можна офіційно буде привітати з виходом до плей-оф. Погодьтеся, цей сценарій дуже реалістичний.

І варто згадати: чинний чемпіон Європи, Португалія, у 2016 році теж ледве "видряпався" з групи. І теж з трьома очками, які є в активі в України. Можна згадати більш зухвалий та, відверто кажучи, нахабний приклад. У 2015 році "Дніпро" сенсаційно дійшов до фіналу Ліги Європи, хоча на груповому етапі вже фактично був "покійником". На 90-й хвилині останнього туру зафіксували несправедливий "липовий офсайд" у суперника дніпрян і внаслідок цього українська команда кваліфікувалася до плей-оф. Тому чудеса бувають всякі й дивуватися тому, що Україна зіграє у плей-оф не варто. 

Після такої поразки хочеться "змити цей день" і швиденько забути його. Тренерський штаб звісно проаналізує помилки, але все одно не завадить запасатися валідолом й сподіватися, що колесо фортуни для "жовто-синіх" повернеться якнайкраще.

Артем Будрін