1999 рік. Андрій Шевченко в якості перспективного форварда перейшов з "Динамо" до італійського "Мілану" після п'яти років в основі київського клубу.
2021 рік. Шевченко очолив італійське "Дженоа" після знову ж таки п'яти років у збірній України.
"Шева" неодноразово, ще навіть до початку Євро-2020, розповідав про свою мрію повернутися до "Мілану" в статусі тренера. Варто похвалити Андрія Миколайовича за його стратегію, яка полягає в поступальному еволюційному розвитку. Він не прагне за будь-яку ціну одразу стати тренером топ-клубу, а навпаки - почав з низів, з підвалин Серії А. Це рішення виглядає дуже мудрим, особливо, коли Шевченко побачив гіркий досвід свого колеги з "Мілану" часів нульових Андреа Пірло. Останній суто на правах легенди футболіста без жодного тренерського досвіду влітку 2020 року став наставником "Ювентусу". Для Пірло ця пригода закінчилася кепсько і він був звільненим.
Шевченко має вже неабиякий досвід за плечима на рівні збірних, проте свідомо розпочинає з нестабільного (чи вже стабільного?) аутсайдера Серії А. Він хоче прийти до топ-команди не одразу, а транзитом через скромний провінційний клуб.
"Дженоа" з Генуї - це звісно хаос. Принаймні останні роки ця команда мала таку репутацію - нерозважлива політика керівництва, відсутність планування, чехарда різних тренерів тощо. Восени цього року для "Дженоа" все почалося з чистого аркушу, адже 99,9% акцій клубу придбала американська інвестиційна компанія "777 Partners".
Нові власники одразу задекларували амбітні цілі. Мова йде про потрапляння в єврокубки протягом найближчих двох років.
"Я спілкувався лише з новими власниками, з Джошем Вондером. У січні буде підсилення - мені це гарантували. Команді потрібні нові гравці", - сказав Шевченко на прес-конференції.
Після того, як минулого літа Шевченко несподівано покинув збірну України, то перш за все хотілося йому щиро побажати, щоб його першим місцем роботи на клубному рівні був якісний проект. Не обов'язково багата команда, але щоб над ним не стояли токсичні директори.
Хотілося побажати, щоб Шевченко зайшов у проект з чітким вектором розвитку, де готові терпіти і грати на довгу дистанцію. Чи відповідає "Дженоа" таким критеріям? Ну тепер вже скоріше так, ніж ні. Вочевидь, перезавантаження на американський лад піде на користь клубу. А Шевченко - обличчя цього нового проекту.
Андрій Миколайович навіть в разі невдач матиме пом'якшуючі фактори, адже всі розуміють, що важко вимагати щось грандіозного від аутсайдера чемпіонату Італії. Втім, цікаво ще й подивитися не лише на майбутні результати "Дженоа", а перш за все на стиль та якість гри. Чому? Тому що великі команди можуть звернути свою увагу на роботу тренера в скромному клубі лише якщо його підопічні гратимуть сміливо й стильно. Це індикатор для топ-клубів, оскільки можна припустити, що при наявності чудових ідей і поганому результаті ці самі ідеї тренера дадуть плоди з кращими виконавцями.
Тобто, коли потенційний топ-клуб (у випадку Шевченка, вірогідно, це буде "Мілан") буде вивчати резюме наставника, то в графі "Дженоа" цікавим буде глянути не лише на результат, а на методи, якими тренував українець.
Прекрасний приклад - видатний Юрген Клопп отримав підвищення зі скромного "Майнцу" в дортмундську "Боруссію" не за результати, а за свою філософію, за свій ігровий стиль, за те, що він відповідав ДНК клубу. Є приклад англійського "Брайтону", який рік назад боровся за виживання в АПЛ, але все одно їхнього тренера Грема Поттера активно "сватали" в топ-клуби через те, що він ставив команді домінуючий футбол, з позиції сили.
"Шева", як тренер, описував свою філософію цілком сучасно: контроль м'яча та комбінаційна гра. Наша збірна грала дуже стильно. Проте, справедливості заради скажемо, що коли потрібен був кров з носу результат, то Шевченко не цурався зіграти прагматично. Поєдинок Євро-2020 проти Швеції - яскраве підтвердження цьому.
"Дженоа" - дуже агресивна команда, особливо вдома, так сталося історично. Але я хочу, щоб у нас був ідеальний баланс. Схема? Зараз ми думаємо, яка буде найкращою для цієї команди. Це може бути 3-5-2 чи 4-3-3, це не так важливо", - сказав Андрій Миколайович, відповідаючи на питання про ігровий стиль.
Напевно, найсильніша риса Шевченка - це вправно делегувати повноваження помічникам. Для гравців він автоматично беззаперечний авторитет і за його період перебування в збірній ми оцінили skill "Шеви" - розподіляти обов'язки в тренерському штабі. До речі, в "Дженоа" з Шевченком пліч-о-пліч працюватимуть його асистенти з часів збірної - Мауро Тассотті, Андреа Аззалін і Луїджі Ночентіні.
Шевченко неймовірно дипломатичний. В цьому плані українські ЗМІ його люблять подавати як "воскову фігуру" з цілком західноєвропейським менталітетом. Хай там як, але відчувається, що на відміну від Олега Блохіна, "Шева" менш зациклений на своїх минулих успіхах. Він "вбив" у собі футболіста і вже точно став тренером.
Що в цілому для українського футболу означає прихід Шевченка в "Дженоа", окрім престижу? Так, це перший український тренер в чемпіонаті Італії. Це особливо важливо, адже серед топ-5 європейських ліг мав досвід працювати лише нинішній наставник "Зорі" Віктор Скрипник, котрий очолював німецький "Вердер". Таким чином він був першопрохідцем від української школи тренерів.
Тепер настав час Шевченка. Allenatore (з італійської - "тренер") буде торувати собі дорогу до "Мілану". А "Дженоа" - це трамплін, з якого можна як впасти, так і застрибнути ще вище. Це перший досвід Шевченка на клубному рівні, але як каже сам коуч: "Провал - це відмовитися спробувати щось нове".
Враховуючи, що у футболі все динамічно змінюється, то бажати ще кращого першого трампліну для Шевченка було складно. Напевно, вищезгаданий Пірло шкодує, що не розпочав з умовного "Дженоа" чи "Венеції".
Ну що, Allenatore Shevchenko, вперед до бою!
Артем Будрін, спортивний оглядач УНІАН