Переможців чекають у прокуратурі

Переможців чекають у прокуратурі

Протистояння Зідан – Матерацці, нехай вибачать мені ревнителі класики за таке порівняння, це просто футбольні Моцарт і Cальєрі, які додали особливого драматизму у симфонію матчу... 

ТРІУМФ ІТАЛІЙЦІВ

Збірна Італії вчетверте у своїй історії здобула  титул чемпіонів світу з футболу. Більше – лише у бразильців.

Цікаво, от якби в одній східноєвропейській країні, де  багато говорять про корупцію і боротьбу з нею, прокурор викликав би для допиту футболіста чи тренера, який готувався до фінальної гри на чемпіонаті світу, -  щоб уся ця країна сказала б  про такого служителя правосуддя? Як мінімум, назвала б антипатріотом чи представником п`ятої колони.

Але ця країна не грає у фіналах великих турнірів, та й з корупцією щось дуже мутненько там, тому така колізія не про них. Це італійському народові  доводиться розриватися між любов”ю до футболу і обов”язком поважати закон.

Дивні люди ці італійці. Здається, вони справді люблять створювати собі труднощі , а потім успішно долати їх.

У 1982 році, ледве оговтавшись від скандалу навколо договірних матчів у внутрішньому чемпіонаті, італійські футболісти блискуче перемагають  на чемпіонаті світу в Іспанії, а їхній форвард Паоло Россі, відбувши дискваліфікацію, стає тут найкращим бомбардиром.  

У спортивній психології тоді з”явився термін „крик Тарделлі” – це був, звичайно не „Крик” Мунка, але  емоційний вибух захисника команди Італії після забитого голу у фіналі чемпіонату світу вразив світ.

А сама Італія як держава, за дослідженнями науковців, після перемоги у 1982 році, почала відчувати себе супердержавою, її економіка пішла вгору, італійці нарешті  скинули з себе тягар провини за фашистську сторінку у своїй  історії.

Перемога на чемпіонаті світу 2006 року навряд чи стане такою епохальною у свідомості італійського народу, проте четвертий титул чемпіонів дорого коштує – більше мають лише бразильці.

А протистояння Зідан – Матерацці, нехай вибачать мені ревнителі класики за таке порівняння, це просто футбольні Моцарт і Cальєрі, які додали особливого драматизму у симфонію матчу. 

Давненько не доводилося бачити такого бурхливого і напруженого початку фінальної гри на чемпіонатах світу. Італійці, декілька разів зустрівши  французів наджорстким стиком, відразу дали зрозуміти, що готові покласти на вівтар перемоги усе і навіть більше.

І навіть швидкий пропущений гол ні в чому не похитнув їхньої зарядженості – на на перемогу, а на боротьбу, бо такі профі чудово розуміють, що перемога приходить лише у боротьбі.

Французи грали чудово, моментами Зідан  і його команда нагадували самих себе зразка 1998 року, але, але... Вони жодного разу протягом матчу не були близькі до перемоги, навіть після забитого пенальті, італійці, хоча  й віддавали їм ініціативу, але не перемогу.

Що не кажи, а на момент вилучення Зідана рахунок був нічийний  - 1:1. Сили були настільки рівними, що навіть вихід з гри великого Зізу по суті не змінив цього паритету.

Ніхто не любить післяматчевих пенальті, навіть глядачі, але такі правила кубкових матчів – переможець має бути визнаний сьогодні і тут.

Тріумфаторами могли б бути французи, і це було б цілком закономірно. Так само як цілком закономірно перемога прийшла до італійців. Для них немає секретів у сучасному футболі, навіть більше, скажемо іронічно, для декого з гравців і тренерів нових чемпіонів світу, немає секретів і щодо переможців у матчах внутрішнього чемпіонату, але нехай у звинуваченнях у „договірняках”  розбирається італійське правосуддя.

Новоспечених чемпіонів світу  - Буффона, Каннаваро, Дзамбротту, Дель П`єро і Каморанезі, а також тренера Марчелло Ліппі чекають у прокуратурі у „справі „Ювентуса”.

БРОНЗА - ТЕЖ НАГОРОДА

Матч за третє місце між збірними Німеччини і Португалії видався досить тривіальним за своєю драматургією.

Як і на майже всіх попередніх чемпіонатах світу, учасники нинішнього втішного фіналу спочатку виглядали дещо невмотивованими, неначе спустошеними попереднім програшем за крок до фіналу, і лише потім, по ходу п`єси, неначе забувши вчорашні невдачі, показали свій клас і характер.

 Така психологія спорту найвищих досягнень, де для справді великих майстрів не існує іншої нагороди ніж »золото».

 Для німецької збірної це був би восьмий фінал і відповідно найвище досягнення серед усіх команд світу, включно з бразильською (!), і команда господарів чемпіонату іншої мети перед собою не ставила. Гра у групі - три перемоги, підхід до «шведського столу» в 1/8 фіналу  - 2:0, начебто підтвердили амбіції збірної Клінсманна, але у матчі проти збірної Аргентини  найшла коса на камінь -  1:1, виграш по пенальті. Стало зрозуміло, що півфінал проти Італії буде непередбачуваним, треба бути готовим до всього, німці протягом матчу і були готові, але секундна втрата концентрації в ендшпілі -  і лише матч за «бронзу». 

У свою чергу, португальці, ведені тренером Сколарі, який за чотири роки перед цим привів до перемоги своїх земляків-бразильців, виглядали досить цілісною, зіграною і кваліфікованою командою протягом усього чемпіонату. У тяжких, нервових двобоях на стадії плей-офф з Нідерландами та Англією португальці кинули все на олтар перемоги, сповна застосували свою малосимпатичну, але ефективну зброю – постійно провокувати суперника і суддів (три вилучення гравців суперника у цих двох матчах). Однак проти Франції у півфіналі аргументів забракло, авторитет Зідана висів у повітрі і зрештою матеріалізувався у роковий пенальті.

Тож у матчі за «бронзу»  зрештою перемогли ті, хто більше прагнув перемогти.  Три чудових удари Швайнштайгера – і  є десятий комплект медалей на 15 чемпіонатах світу, в яких взяла участь збірна ФРН! Уже можна було б опускати завісу матчу, уже до пивниць Штутгарта почали спішно підвозити додаткові прохолодні кеги,  аж раптом   португальці нагадали, що взагалі-то програвати з «сухим» рахунком 3:0 – це для класної команди означає втрату обличчя.

Вони спромоглися на хрестоматійну флангову атаку, 3:1, і лише тоді до картини матчу були внесені останні майстрівські штрихи.

Як їх бракувало у тому дійстві, що називалося виступом на чемпіонаті світу збірної України… 

БАЖАНЕ І ДІЙСНЕ

Президент завжди з народом. Іноді має бути з ним і прямому, фізичному сенсі, якщо його цікавить таке поняття як популярність.

Ніхто не знає достеменно, якою мірою президенти Франції та Італії - Жак Ширак і Джорджо Наполітано є прихильниками футболу, за яку команду вболівають, кому симпатизують, чи роблять ставки у букмекерів, але фінальний матч чемпіонату світу вони не можуть пропустити.

Власне, як і решта політиків, які шукають популярності, і йдуть у маси, відвідуючи лікарні і свиноферми, ринки і футбольні матчі. Єдине, що відрізняє при цьому справжніх, великих  політиків і політиканів-популістів, - одні намагаються не лізти з порадами і настановами туди, де не дуже розуміються, а інші можуть зробити необдумані заяви на зразок того, що ми їдемо за чемпіонським титулом і оголошують своїх футболістів ще до початку змагань найкращими у світі.

Що видається таким же недолугим, як, наприклад, спроба приклеїти до якогось сорту кави назву «аристократична». Знавцям зрозуміло, що ця кава стане аристократичною лише тоді, коли за чашку з нею візьметься родовитий аристократ, а ці футболісти будуть визнані чемпіонами лише після перемоги у вирішальному матчі.

Так само кожній розважливій людині зрозуміло, що перш ніж сказати, що цей будинок ми розберемо, резиденцію перенесемо, а кучмізм не пройде, треба  порахувати, які ресурси потрібні для цього, а які є у наявності.

Олег Олійник

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter