Український футбол: хто винен і що робити

В українському футболі підірвана ресурсна основа...Новий сезон найкращі клуби України розпочнуть у Прем’єр-лізі...  Інтерв`ю з виконавчим директором ПФЛ України Анатолієм Поповим

Інтерв` ю з виконавчим директором Професіональної футбольної ліги України Анатолієм Поповим

Нинішній сезон футбольна Україна завершує на дуже мінорній ноті, адже програно, здається, усе -  на рівні національної збірної, молодіжної, не втримались  наші клуби і в єврокубках. Усьому цьому можна знайти якесь пояснення?

Зрозуміло, що такі виступи наших команд інакше, ніж провальними,  назвати не можна. Що стосується національної збірної, то у неї, на мій погляд, не було реальних шансів пробитися на Євро-2008 через групу, в якій грали чемпіон та віце-чемпіон світу. На хвилі ейфорії після минулорічного чемпіонату світу здавалося, що такі суперники нам під силу. Ці настрої, вочевидь, не оминули і гравців збірної. Можливо, вони завищили свій рівень, вважаючи, що здобуте місце у першій вісімці на чемпіонаті світу є реальним відображенням їхньої майстерності.

Але то був результат щасливого збігу обставин. Це і тренерський талант О.Блохіна, і його вміння організувати і націлити команду, і максимальна самовіддача футболістів. І, нарешті, треба відверто говорити про везіння на світовому чемпіонаті.

Куди ж все це поділося нині?

І талант, і самовіддача, і везіння мають свої межі, інакше б у нас були б вічні переможці і вічні  невдахи. Факт, що український футбол не є у вісімці кращих. Декому це стає зрозумілим лише зараз. За багатьма параметрами наш футбол відстає від передових тенденцій розвитку – це не наша вина,  а наша біда.

Відставка Олега Блохіна  з посади головного тренера національної збірної України виглядає цілком логічною, чи не так?

Даруйте, але мені у цьому контексті не дуже зрозумілим є термін «відставка», адже у Олега Блохіна першого грудня закінчився термін угоди з ФФУ. Відтак логічно вести мову про те, що сторони не домовились про співпрацю на новий термін. Що саме цьому завадило – можуть вичерпно відповісти лише двоє – Олег Блохін та Григорій Суркіс. 

Блохін залишив збірну України – це вже сталося. Тому немає сенсу перемивати «кісточки». На жаль, відповідні структури Федерації футболу не зробили детального аналізу причин невдалого виступу нашої збірної у відборі до Євро-2008. Однак крайніх шукати непотрібно. Головне – зробити правильні висновки. Якщо це не зробити, то в майбутньому є загроза  знову наступити на ті ж граблі.

Хто, на ваш погляд, має очолити збірну України?

Ситуація справді непроста. Передовсім тому, що Блохін значно підняв планку для вітчизняних фахівців. Це не лише вагомий результат, здобутий національною збірною  в Німеччині, але й авторитет Блохіна як колишнього футболіста, і як тренера, який відбувся. Вітчизняний спеціаліст, якщо саме такий прийде на зміну (а не іноземець, що теж не виключено),  має бути щонайменше на рівні Блохіна. У першу чергу – за сприйняттям його футболістами. У нас достатньо кваліфікованих фахівців, але їм, вочевидь, буде складно здобути авторитет у футболістів, які уже встигли скуштувати плодів слави. Тому, вважаю, саме цей чинник – психологічне сприйняття вітчизняних тренерів футболістами –кандидатами до збірної України – є однією з головних складових в питанні призначення українського тренера.

Такі країни, як Болгарія, Румунія, Туреччина, Греція, які раніше не були серед грандів світового футболу, за останні роки змогли досягти помітних успіхів саме на рівні національних збірних, Хорватія, яка пережила війну, взагалі серед лідерів європейського футболу, а от Україна з її то футбольними традиціями  опинилася серед аутсайдерів.

Не думаю, що коректно порівнювати стан справ у футболі в Україні і в тій же Хорватії. Кожна країна має свою специфіку розвитку спорту, і, як на мене, у цій сфері  в Україні  ще не навчилися бути самостійними, самодостатніми.

Не можна ототожнювати Україну і Радянський Союз. Україна не була незалежною державою, відповідно всі управлінські функції, зокрема у футболі, знаходилися у Москві. У нас були таланти, передовсім унікальний тренер - Валерій Лобановський, були кузні кадрів , приміром у західних регіонах, які давали готових футболістів для команд майстрів усього Союзу. Але цілісної, комплексної  системи підготовки збірних команд ми не мали.  Цей досвід  почали набувати після розвалу Союзу, але при цьому  втратили через об’єктивні соціально-економічні причини  «ресурсну» базу, у тому ж Закарпатті, занепав масовий, дитячий футбол, зазнали велетенських втрат серед тренерського корпусу.

На жаль,  у перші роки незалежності держава відвернулася від проблем розвитку   футболу.

Ви вважаєте, що підтримка на державному рівні має вирішальне значення, аби мати висококласні спортивні команди?

Без сумніву, тут зв’язок є. Якщо бюджет не буде утримувати дитячі спортивні школи, якщо зарплата тренера у такій школі буде на злиденному рівні і він змушений займатися заробітчанством, то ми ніколи не матимемо своїх класних футболістів і команд відповідно. Адже щоб там не говорили, а саме в дитячому віці формуються основи технічної майстерності футболіста. У юнацькому віці закладається  функціональна основа, і в професіональну команду він повинен прийти вже готовим гравцем, надалі вдосконалювати та підтримувати тут свій рівень, працювати над тактикою.

 На превеликий жаль, нині до наших команд  приходять недостатньо підготовлені футболісти, вибачте, «напівфабрикати», з якими доводиться працювати і працювати, причому те, що не було закладено у дитячому віці, надолужити неможливо.        

 Свого часу Борис Аркадьєв так визначав суть футболу:  це не фізична підготовка, адже вона схожа у багатьох видах спорту, і не тактика, адже вона притаманна  всім ігровим видам, натомість футбол – це техніка. Яка техніка, такий і футбол, техніка визначає тактику.  Можна розробити  геніальну тактику, яка закінчиться першим же дотиком до м’яча. Класний гравець не думає,  як йому краще зупинити м’яч, як ударити по воротах  - у нього це має бути закладене з дитинства.

 Ну, з нашими доморощеними зірками все зрозуміло. Але чому  навіть  гранди – «Динамо» і «Шахтар», які переповнені легіонерами, тобто футболістами, підготовленими за кордоном, програють на єврокубках всі більш-менш вирішальні матчі? Їм теж техніки не вистачає чи чогось іншого?

Кількість легіонерів і рівень їх майстерності сьогодні в українському футболі, на жаль, не мають прямого зв’язку між собою,  не корелюють. Це по-перше. По-друге, не так легко легіонеру адаптуватися ( в широкому сенсі цього слова) до нових реалій.

Чи можливо повернути дітей та тренерів у футбольні школи, коли в наш час  футбол, як професія, як захоплення, перестав бути справою мільйонів, його витісняють інші види діяльності ?    

 Існує такий вислів - є лише два види спорту:  футбол і всі решта. Футбол завжди вважався комплексним, універсальним спортом, який багато дає для розвитку рухової активності дитини, його координованості. Історично склалося, що великі футболісти походили переважно з соціальних низів, через відбір вулиці, двору.

  Нині картина змінилася, багато сімей поліпшили свій достаток, мають змогу віддати дітей у спеціальну школу, на той же теніс,  плавання,  купити комп’ютер. На «просто футбол» у них часу немає. Водночас,   на жаль, у нашому житті  з’явилося таке явище як безпритульність. То  чому б саме цим дітям  не створити умови для занять спортом, футболом, активізувати ті ж уроки футболу, проведення турніру «Шкіряний м’яч» ? Але ж це проблема державного масштабу, самі лише футбольні клуби, хоч які заможні, не потягнуть її.

Чи  можна очікувати від керівних органів нашого футболу - ПФЛ і Федерації футболу України якихось  активних організаційних заходів аби змінити ситуацію на краще? Оголошене створення Прем’єр-ліги лежить у руслі таких змін?  

 Не думаю, що тут доцільні якісь революційні кроки. Можна змінити керівництво, можна набрати інших тренерів, але корінні проблеми залишаються, і, на жаль, про них згадують лише після прикрих поразок .

Рішення про створення Прем’єр-ліги визрівало давно. Ряд чинників підштовхнув  і власників клубів, і футбольних функціонерів до визнання того, що Прем’єр-ліга в Україні має бути вже найближчим часом.

Нині у власників клубів є настрій на велику роботу, і треба лише побажати, щоб такого запалу їм вистачило надовго, не лише на сам етап формального заснування нової організації.

Зокрема, належить чітко розмежувати  функції Прем’єр-ліги та ФФУ, які можуть входити у протиріччя, зокрема, щодо питання легіонерів, календаря змагань, арбітражу.  

Повноваження Прем’єр-ліги мають бути суттєво розширені. Федерація  повинна займатися проблемами футболу в цілому і залишати за собою контрольні функції.   Для того, щоб система була ефективною, вона має бути достатньо самостійною. Зайвих няньок  чи ревних батьків тут не треба, тим паче, що власники футбольних клубів -  люди кваліфіковані, досвідчені та успішні.

Коли можна очікувати конкретних рішень у цьому напрямі?

На 11 грудня заплановано засідання  Центральної Ради ПФЛ, де згідно Статуту  буде прийняте рішення про скликання (до кінця нинішнього року) позачергової конференції  ліги з основним питанням: про реорганізацію ПФЛ у зв’язку з створенням Прем’єр-ліги.

А сама Прем’єр-ліга почне своє існування з нового сезону 2008-2009 років у складі 16 найкращих клубів України.

Яким передбачається ліміт легіонерів? Хто буде контролювати трансферну політику – Прем’єр-ліга чи Федерація?

Питання ліміту – це предмет переговорів Федерації і Прем’єр-ліги.  Особисто я вважаю, що необхідно йти шляхом скорочення їхньої кількості, але поступово.  Немає закономірності: чим менше у нас легіонерів, тим більші наші успіхи, це не спрацювало. Згадайте, за відсутності ліміту  на легіонерів збірна України пройшла  на ЧС-2006, а при появі такого ліміту збірна не пройшла цикл євровідбору.

Значить, треба думати про інші чинники, передовсім,  дитячо-юнацький футбол, якість навчально-тренувального процесу. Ми про це вже говорили, додам, що  треба вдатися і до законодавчих кроків, зокрема, прийняти закони про спорт, про спонсорство. Словом, завдання стоїть комплексне, тут потрібні державні рішення. Футбол не може розвиватися сам по собі, у відриві від реалій життя в країні.

Трансферна політика – це виняткова прерогатива клубів. Але вона повинна реалізовуватись в межах Регламенту ФІФА зі статусу і трансферів футболістів. Контроль залишається за Федерацією.

Як ви оцінюєте стан підготовки в Україні до проведення Євро-2012?

Знаєте, нас нерідко захоплює ейфорія. Так було після вдалого виступу у Німеччині, те ж сталося після рішення УЄФА у Кардиффі. Святкували півроку, потім визнали за необхідне продовжити повноваження президента і виконкому Федерації на рік, для цього змінивши Статут ФФУ. 

Проблеми стоять серйозні. Погляньте, що коїться навколо питання про НСК «Олімпійський» у Києві і ТРЦ «Троїцький». Це перший камінь спотикання, який стає вже непідйомним. А наші автошляхи, готелі, інфраструктура, аеропорти, де будівля належить одним організаціям, а злітно-посадочна смуга – іншим, виявляється. На жаль, перелік проблем  є значно ширшим, і я думаю, що нині Федерація повинна зосередитися саме на підготовці до проведення Євро, а не розпилятися, занадто активно займаючись тотальною «опікою» професіонального футболу.

Олег Олійник