Україна-Італія: не стріляйте в піаніста, він грає як може

Україна-Італія: не стріляйте в піаніста, він грає як може

Дожилися, у  вчорашньому матчі з італійцями єдиним досягненням для збірної України стало те, що вона нарешті, єдиний раз за останні 12 років,  забила м`яч у ворота "скуадри адзурри"...

Фото АР
Вагон з назвою "Збірна України" відчеплено від потягу, що формується на чемпіонат Європи-2008  з футболу. Після вчорашньої поразки у Києві у матчі з італійцями - 1:2 у нашої команди залишаються лише примарні, суто теоретичні шанси боротися за чільні місця  у відбірній групі.

Так само, без помітних шансів на перемогу господарів поля пройшов і увесь матч. Чемпіони світу постійно, висловлюючись мовою шахістів, стояли краще, надійно контролюючи гру і вмикаючи максимальні оберти лише у певні відрізки поєдинку. Це називається гра на класі, і, як не дивно, саме експансивні італійці, як ніхто, вміють грати напрочуд розсудливо, раціонально, кидаючи на вівтар перемоги стільки ресурсів, скільки  треба, не більше.

Між іншим, гостям з огляду  на турнірну ситуацію три очки у Києві були дуже і дуже бажані, не менш, ніж самим господарям, але навіть таке важливе завдання не змусило їх метушитися перед клієнтом. Ні традиційний стартовий натиск  господарів, ні удар у штангу Шевченка у дебюті матчу не знітив їх, не збив з позицій.

Втім, здається,  жовто-сині і самі полегшили життя  апеннінцям, втративши важливі очки у безпорадній грі напередодні у Тбілісі, і, відповідно, перебуваючи під психологічним пресом. Гра у Києві була програна у столиці Грузії. Хоч як бадьорилися наші гравці, але такі гримаси долі не минаються даремно і сумніви напевно ж лізли в голову: якщо не змогли втримати перемогу у матчі з грузинами, то що буде з чемпіонами світу? 

А було те ж саме, знову не втримали птаха удачі. Італійці передбачувано віддали ініціативу господарям, і досить спокійно вичікували на свій шанс. Показово, що знайшли його навіть не у швидкій контратаці, а якось мимохіть - хитрун Пірло зробив вигляд, що віддає пас назад, а сам блискавично спрямував  м’яча у центр штрафного, де набіг  Ді Натале. І  вся різниця: пас не тупо назад, а гостро вперед, і не парашутом, а націлено, як удар списом.

Фото АР
Надалі ж, якби не зусилля Шевченка у порятунку власної репутації форварда, то може й дивитися було б нічого. А так, він спромігся на  "історичний" гол, перший у ворота італійців з 1995 року, але вже за кілька хвилин його команда знову потрапила під холодний душ, пропустила другий і вирішальний гол, після якого глядачі зазвичай підводяться  та йдуть  собі з трибун нервово пити пиво і обговорювати, навіщо тренер поставив  на матч того, коли треба було випускати  іншого.

А й справді, чому Блохін  у матчі, де вкрай потрібно було перемагати, вирішив виставити лише одного форварда? Чому гравці атаки Гладкий, Воронін, Мілевський вийшли на поле лише наприкінці матчу? Знаємо, що Гусєв - універсальний солдат, але ж не настільки, щоб кидати його на вістря атаки.

То, може, Блохін збирався зіграти з італійцями їхньою ж зброєю, на контратаках, забезпечивши передовсім оборону власних воріт? Та  хто ж сумнівається у тому, що нинішній захист збірної України свій "черговий" гол  пропустить обов’язково? Тим паче у матчі проти італійців, де марно будувати захисні редути, вони все одно проб’ють будь-який бетон. Може треба було пошукати щастя в атаках, як на мене, 2:4 чи 3:5 краще, цікавіше, ніж середньостатистичне 1:2.

Звичайно,  всі пам’ятаємо, що сам Блохін нерідко опинявся у ролі єдиного форварда, коли грав  у системі Лобановського, але  також пам’ятаємо,  які класні хавбеки  грали у нього позаду, хто міг дати йому точнісінький пас на хід метрів на 25-30. Тільки біжи,  тільки забивай!   

Зараз усе це нагадує бліду копію чудової картини минулого. Гравців такого класу нині в українських командах майже немає, а отже треба, аксіома, вишукувати під нових виконавців  нові схеми. І якщо у того  ж Гладкого на клубному рівні прорізався хист голеадора, то його й треба награвати  за збірну, шукати йому місце в основному складі зараз, скільки ж можна очікувати настрою від Шеви. 

Психологія переможців, про яку так багато говорили після несподіваної кваліфікації українців у чвертьфіналі чемпіонаті світу-2006, дуже швидко вивітрилася, та й чи була вона насправді, чи могла сформуватися у  рамках скупих на голи, невиразних матчів.

Навіть минулорічна гра цих же збірних в Італії, програна українцями 0:2, все ж таки залишала враження якоїсь командної єдності, спрямованості, непоступливості. На полі суперника  активно пресингували, не соромилися грати жорстко, на межі фолу.

Вчора ж - матч був коректним, і тільки. Господарі не отримали жодного попередження, і в даному випадку це зовсім не позитив для них, навпаки, це означає, що вони зі шкіри не пнулися, не вдавалися до будь-яких засобів для досягнення потрібного результату. А без вольових надзусиль нинішня  збірна України вище голови не стрибне, не той клас у гравців, щоб грати напівсили. У матчі з Грузією це проявилося дуже наочно, і вчорашня гра лише підтвердила діагноз.

Фото Рейтерс
Не стріляйте в піаніста, він грає як може. Добре було  музикантам у пивницях Північноамериканських штатів - почепив біля себе на сцені такий плакатик, і бринькай якусь джигу, аби голосніше.

Нині до виконавців інші вимоги, індульгенцію ніхто не видає. Вийшов грати на люди, тож грай для них, не лише для свого задоволення. Тим паче, якщо тримаєш руку на серці, співаючи гімн держави.

Звичайно, збірна Італія, чемпіони світу можуть хоч кому зіпсувати настрій, і поступитися їм - не трагедія. Власне, і сподівань на те, що українцям випаде пройти цю відбірну групу і пробитися до європейського фіналу , було не надто багато. Традиційно кваліфікаційний турнір на європейський чемпіонат складніший, ніж навіть на світовий. Але кожна команда, кожен  гравець, якщо він себе поважає,  має показати хоча б раз на рік гру вищу від свого середнього рівня.

Так що за жовто-синіми боржок... Сподіваємося, у жовтні віддадуть. 

Олег Олійниченко   

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter