Катерина Серебрянська: я не стежу за художньою гімнастикою

Катерина Серебрянська: я не стежу за художньою гімнастикою

Художня гімнастика залишила мені так багато травм і болю, що я просто не хочу до цього повертатися... Свій минулий день народження я святкувала в Празі в гордій самоті...

Суботній полудень. Однією з центральних вулиць столиці прогулюється на перший погляд звичайна сім`я – мама і син. Мало хто впізнає в цій стрункій жінці абсолютну олімпійську чемпіонку з художньої гімнастики Катерину Серебрянську. З сином Євгеном і собакою Жужею вони завжди так гуляють – вихідні дні традиційно присвячені сім`ї. Під час прогулянки Катерина розповіла УНІАН про свою нову книжку, роботу і відпочинок.

Катю, незабаром Ви випустите свою першу книжку. Розкажіть про неї.

Серебрянська“Будь у формі” - це перша книга з серії “Жіночі секрети Катерини Серебрянської”. Спочатку назва була “Як бути у формі”, але потім ми вирішили, що твердо знаємо “як бути” і тому даємо відповідь: “Будь у формі”. Зараз у мене на руках перші десять сигнальних екземплярів. Тираж з`явиться у вересні в одній з косметичних компаній, яка займається реалізацією цих книг, в цьому ж місяці ми намагатимемося зробити презентацію книги. А вже через рік її можна буде придбати в усіх книгарнях.

Книжка вийшла навіть кращою, ніж я очікувала, незважаючи на те, що я дуже вимогливий автор, хоча слово "автор" не зовсім вдале. Писала її я не сама, а разом з подругами Ольгою Сеймур (мій персональний стиліст і візажист) і Ксенією Слюсар (мій персональний фітнес-тренер) та дієтологом Петром Карпенком. Видання складається з трьох частин. Перша - правильне здорове харчування. Це не в плані “сідайте на дієту”, “не їжте це”. Ми радимо так: якщо цукор або хліб їсти не можна – чим його замінити, плюс рекомендації щодо харчування, які може застосувати будь-яка домогосподарка або студентка. Друга частина - це фітнес-вправи. І третя - як за допомогою одягу приховати недоліки і показати достоїнства. Книжка об`єднана моїми історіями з особистого досвіду. Вона дуже проста, це не мемуари Каті Серебрянської, яка вирішила вирізнитися і розповісти про своє складне життя. Це практичні поради для будь-якого охочого бути у формі.

А як виникла ідея писати?

Я іноді кажу синові: “Євгене, ось це їсти шкідливо, це їсти не можна”. Тоді він мене питає: “Мама, а що ж мені з`їсти натомість?” Ці питання у нас виникають дуже часто. І виходить, або ми повинні відмовитися від певного продукту повністю, без замінника, або продовжувати їсти чіпси, які шкідливі. А можна знайти якусь альтернативу - поїсти ті ж горішки, які будуть корисні. У журналах бувають різні рекомендації - тут порада, там порада, але зібраної інформації в одному якомусь виданні знайти не можна. І скласти здорове меню на тиждень людина не може.

Спортсменам часто доводиться себе обмежувати, особливо в їжі. Ви весь час вживаєте тільки корисну і здорову їжу або все ж таки іноді дозволяєте собі влаштувати свято і наїстися не зовсім корисної “смакоти”?

Я думаю, якраз на це питання можна краще всього відповісти першим абзацом моєї книги. Здорове харчування передбачає усвідомлений вибір людини. Обмеження – це коли я усвідомлено хочу пиріжок, а мені його не можна. А коли я усвідомлено не хочу пиріжок, тому що розумію, що користі для мого організму ніякої, а тільки шкода, то це не обмеження - це просто усвідомлений вибір. Здорове харчування – це просто розуміння того, які продукти тобі конкретно підходять. Наприклад, у нас з Євгеном є якісь продукти, які йому підходять, а мені ні. Я взагалі не можу їсти часник – мені після нього фізично погано, у мене температура підвищується, а йому (Євгену) добре. Важливо, щоб людина саме для себе розуміла – що їй корисне. Якщо я вранці прокидаюся і розумію, що мені кортить шоколаду, я йду і їм шоколад. Але я розумію, що якщо я набрала зайву вагу, мені потрібно її скинути за рахунок фізичної активності. А взагалі слово “обмеження” я не люблю. Коли ти себе обмежуєш в чомусь, тобі відразу цього хочеться, причому вдвічі більше.

Катю, пропагуючи правильний і здоровий спосіб життя, ви все-таки підписали контракт з компанією McDonalds. Чому? Адже Вам напевно надходило багато рекламних пропозицій!?

А що я в McDonalds рекламую? У компанії McDonalds я саме відповідаю за здоровий спосіб життя. Ми рекламуємо фітнес-меню. Завжди в будь-якому ресторані, в будь-якій сфері харчування можна знайти для себе оптимальний варіант для здорового способу життя.

Після того, як ви залишили великий спорт, ви пробували себе в ролі моделі, потім працювали на телебаченні. Чому ви ніде не закріпилися, вирішили, що це все-таки “не ваше”?

У людини завжди є період пошуку себе. Я, наприклад, дуже рада, що пройшла його шляхом проб і помилок. Я знаю дуже багато людей, які сидять зараз на своїй роботі по 30 років, і розуміють, що це взагалі не їх покликання. Але можливості спробувати себе, дізнатися, хто ти є, свої межі, у них вже немає, тому що для того, щоб пробувати, потрібно мати сміливість, потрібно не боятися помилитися. Це, по-перше. А, по-друге, практично всі напрями, якими я займалася, зараз присутні в моєму житті, просто вони трансформувалися. Що до телебачення – я працюю ведучою. Що до модельного бізнесу, він теж присутній в моєму житті, тому що я працюю, як і раніше, моделлю. Робота моделі – ти просто показуєш красу. А краса - вона дуже специфічна: для когось це красиво, а для когось ні. Так от, модельний бізнес просто трансформувався для мене – я показую не красу, я показую користь, практичне застосування.

У Вас в житті було багато перемог, а яка з них для Вас найбільш значуща?

Перемоги. Я б поділила своє життя на два етапи. Перший – спортивний, він був під керівництвом мами, не зовсім самостійний. На цьому етапі, - безумовно, перемога на Олімпійських іграх. Олімпійська медаль – це мрія дитинства. 14 років ми йшли до цієї перемоги і, звичайно, нічого більш значущого бути не може. Але є інший етап життя – після спорту. І тут для мене досягненням є вдосконалення себе. Найбільше досягнення – це не зовнішній прояв роботи, це внутрішні досягнення.

А найдорожча нагорода?

Нагорода дорога? У смислі фінансів?

Не обов`язково, що найцінніше Ви одержали в житті?

Для мене найцінніша нагорода, але це навіть не нагорода – це гармонійний стан душі. Коли я вранці прокидаюся і у мене гарний настрій, і ввечері після минулого дня, після роботи з людьми, я розумію, що перебуваю в тому ж гармонійному стані – це, напевно, найдорожча нагорода для будь-якої людини.

Недавно у Вас відкрилася чергова студія. Що ви можете гарантувати дітям, які приходять до Вас займатися?

СеребрянськаУ нас початкова мета занять в “Студії Серебрянських” – це гармонійний розвиток дитини. І ми не розповідаємо, не гарантуємо батькам того, що їх діти будуть чемпіонами з художньої гімнастики або хореографії, сучасного народного танцю, капоейри, акробатики, фітнесу. Ми говоримо про те, що, дитина, коли потрапляє до нас, одержує різностороннє комплексне навчання. Якщо на певному етапі батьки розуміють, що у дитини є схильність до чогось, тоді вони, звичайно, можуть вибрати секцію вужчої спрямованості. Для того, щоб з людини зробити спортсмена, потрібно у неї щось забрати – наприклад, свободу волі, трішки здоров`я. Ми проти всього цього. Мій син займається в студії, і для мене дуже важливо, щоб я зберегла здоров`я всіх дітей, які займаються в школі. Щоб вони вийшли без психологічних травм, як вийшла із спорту я.

Євгене, а ти яким видом спорту займаєшся?

Капоейрою! – з гордістю заявляє він.

Бразильська боротьба, - пояснює Катя і тут же додає.

У нас тут нещодавно така історія була. У присвяченні до книги написано: “Присвячую мамі (яка вже померла), татові та синові  Євгену - моєму лицареві”. Він мені каже: “Мама, але ми ж з тобою домовилися, чому ти написала "моєму лицареві"?” Я тоді питаю, а що ж я повинна була написати? “Я ж капоейрист!” – заявив Євген.

У вас займаються діти різного віку, а в якій групі Вам найбільше подобається викладати?

Я не викладаю. Тренерська діяльність передбачає концентрацію тільки на своїй роботі. Якби я викладала, я б могла передати свої знання 20-30 дітям, а, займаючись організаційною діяльністю і збираючи собі подібних однодумців, навчаючи їх викладати правильно, ми можемо навчити більшу кількість дітей. Я вибрала саме цей шлях.

Тоді як ви добираєте тренерів? Окрім спортивних критеріїв, є ще якісь умови?

Так, обов`язково. По-перше, у нас працює психолог – два етапи співбесіди. Тренер добирається за психологічними якостями. Адже існує таке поняття як енергетичний вампір – людина, яка одержує задоволення, доставляючи страждання, біль іншим. Ми прагнемо знайти тих людей, які перебувають у гармонії самі з собою, і їм не потрібно кричати на дитину і говорити “ти поганий” або “ти неправильно робиш”, тільки для того, щоб самостверджуватися.

Ви завжди казали, що художня гімнастика вибір ваших батьків. А синові щось виберете си дозволите йому зробити самостійний вибір?

Моя позиція – кожна дитина, і мій Євген в першу чергу, - це особистість з самого народження, і я не вважаю, що маю право нав`язувати йому свій погляд. Звісно, бувають моменти, коли я хочу щось порекомендувати, наполегливо. Але якщо дитина наполегливо скаже – “ні мамо, я це робити не буду”, я відступлю. Ми зараз вибираємо викладача музики. Я Євгену прийшла і розповіла, що є такий чудовий дядя Слава, настільки живий, енергетично сильний. З дітьми він співає, грає на гітарі, на фортепіано. Якщо бачить, що увага дитини розсіялася, через 15 хвилин занять він кидає рояль, і вони починають бігати, грати в паровозик. Людина знає, як працювати з дітьми. І я запропонувала Євгену: “Хочеш спробувати?” Він подумав і говорить: “Я б хотів перший пробний урок.” Тільки після цього я його туди приведу. Якщо він скаже ні – це означатиме ні.

У нас так зі скрипкою вийшло. Мені захотілося, щоб дитина грала на скрипці. І ми так здалеку почали: дивимося телевізор - послухай, як скрипка добре грає тощо. Він погодився спробувати. Ми зайшли в музичну школу, і коли він побачив, як ця скрипка пілікає, за три хвилин сказав “ні”. Ми не маємо права нав`язувати.

Зараз до нас у студію приходять батьки нового покоління. А коли ми починали, мами і тата приводять дитину і кажуть, приміром: “Зробіть з неї олімпійську чемпіонку з художньої гімнастики.” А чому? А тому що тато був спортсменом, кар`єра його не розвинулася і у нього є нереалізовані амбіції, які він хоче реалізувати в своїх дітях. А у дитини свій шлях, своє життя, свої інтереси. Потрібно прислухатися і розкривати. А якщо бажання дитини і батьків збігається – це чудово.

Я чула, що Ви входили в одну з кримських партій. Чому Ви вирішили не залишатися осторонь політики?

Це був дуже цікавий досвід, хоч і невдалий. Коли почалися парламентські вибори, у мене було дуже багато пропозицій від різних партій. Я весь час говорила "ні", тому що насправді, якщо робити хороші справи, не потрібно бути в чиїйсь політичній силі. Що стосується Верховної Ради, міста і області я відразу сказала – ні, це виключено. Але Крим для мене - це окрема територія, це моя батьківщина, я приїжджаю туди додому – і мені так спокійно, так добре. І для Криму у мене було чітке завдання – я хотіла відкрити там повноцінну школу, продовжити справу моєї мами не тільки в Києві. Тому ми зійшлися з партією і спробували пройти блоком. Пройти не вийшло – зі школою зараз працюємо. Як я зрозуміла, політика і хороші справи, напевно, не завжди одне і й те саме (сміється).

В майбутньому пов`язувати себе з політикою не хочете?

Якщо я побачу, що у мене буде можливість зробити більше, ніж я роблю зараз, то чому ні. Але конкретно зараз я розумію, що можливості поки що немає. Знову ж таки, я розумію, це буде робота, як була у мене свого часу на одному з телеканалів - 90% часу тобі потрібно боротися всередині і лише 10% піде на створення чогось.

А як на вашу думку, чи повинні спортсмени або артисти відкрито підтримувати ту чи іншу політичну силу і агітувати за неї чи залишатися аполітичними?

Я вважаю, що кожен спортсмен, кожен артист – це окрема особистість, у якої є свої принципи і цінності, і він робить те, що вважає за потрібне. Моя думка: якщо спортсмен йде в політичну силу і агітує, він агітує не за партію. Він повинен залишатися в своєму напрямі. Музикант не повинен йти заради того, щоб будувати будинки. Якщо музикант йде в політику, він повинен йти заради того, щоб щось зробити для культури України. Безумовно, він може перекваліфікуватися. Але це дуже рідкісні приклади і більше ми можемо зробити в своїй колії.

В одному з інтерв`ю Ви зізналися, що Вам бракує знання іноземних мов і навичок роботи з комп`ютером. Пройшов певний час, в якій з цих сфер зміни найбільш значні?

СеребрянськаКомп`ютер - вже практично досконало. Навіть сайт зроблений власними руками. Він, звісно, більше схожий на домашню сторіночку, але все робила сама – дизайн, опис, все повністю. Вирішила себе спробувати ще трішки і в цьому. Тому з комп`ютером все добре, я абсолютно задоволена. Що до мов, то англійську я продовжую вчити і українську. З українською складніше, тому що, перебуваючи у власній країні, я поки що не можу звільнитися від побоювання зробити помилку, спілкуючись з журналістами, публічно виступаючи. Бо тут, як і в спорті, я хочу робити все досконало, переступити цей і бар`єр і почати говорити. Але публічно ще не можу.

Як відомо, Ви прихильниця двомовності. І зараз вважаєте, що російська мова офіційно повинна бути визнана другою державною?

Звичайно. Чому ні?

А хочете, щоб дитина знала і українську, і російську?

Я хочу, щоб дитина знала стільки мов, скільки вона вважає за потрібне. Мій син спокійно переходить з української на російську, з російської на англійську. Тут підключається Євген: "Я українську знаю напам`ять". Хай він знає 10 мов. Це буде чудово.

Я знаю, що завтра ви відлітаєте відпочивати, а взагалі подорожувати любите, адже під час спортивної кар`єри Вам довелося об`їздити багато країн?

Я дуже люблю подорожувати, навіть одна. Наприклад, свій минулий День народження я святкувала в Празі в гордій самоті. І одержала величезне задоволення! Можна одягнути зручне взуття, взяти пляшку води з собою (можна навіть не брати) і просто ходити і дивитися на будинки. Ось я вчора тільки йшла вулицею і дивилася на людей, які всі йдуть і дивляться або під ноги, або на людей, але не для того, щоб подивитися в очі людині, а подивитися, у що вона вдягнена, яка сумочка, які туфельки, годинник, машина. Ми не дивимося на архітектуру, на небо. Навіть я, яка працюю з дітьми і кажу, що світ прекрасний. Потрібно зупинитися, абстрагуватися від проблем і подивитися на красу цього світу. А коли їдеш за кордон, то саме там ти можеш подивитися на природу, на будинки, на людей. А всі умовності залишаються в Києві. Ось ми зараз, наприклад, їдемо до Парижа. Я хочу поїхати, подивитися, пройнятися цією французькою атмосферою. Там дещо інші люди, у них по-іншому відбувається комунікація, навіть офіціанти в ресторані по-іншому ставляться до відвідувача. Ось саме зараз хочеться якоїсь французької легкості, невимушеності.

А яке улюблене місце відпочинку, куди хочеться повернутися, або що Вас найбільше вразило?

Мене вражають всі країни по-своєму. З тих місць, куди я хочу повертатися, я дуже люблю Рим. У мене там є дуже чудовий гід, який володіє мистецтвом доносити інформацію так, щоб людина почула. Я вже багато-багато раз туди поверталася. Мені дуже сподобалася Прага. Я б хотіла туди повернутися. Париж... Тут без коментарів. І люблю південь Франції – Ніцца, Монте-Карло, але тільки не влітку, а ранньої весни і пізно восени. І, звичайно, Крим. Крим у нас настільки багатий і зовнішньою красою і якоюсь внутрішньою силою, і проміняти його на іншу країну взагалі неможливо.

Всім відомо, що Ви дружите з Лілією Подкопаєвою. А з ким ще з відомих українців у Вас склалися приятельські стосунки?

Вислів “приятельські стосунки” саме доречніший. І з Лілею у нас не дружні стосунки, а теж приятельські. Я до дружби ставлюся дуже трепетно і друзів у мене не багато, їх можна полічити на пальцях однієї руки. Але це близькі за духом люди, які не зрадять. А взагалі я спілкуюся і приятелюю з дуже багатьма людьми – відомими, невідомими, публічними, непублічними.

Після того, як ви залишили великий спорт, ви продовжуєте стежити за подіями в художній гімнастиці. І які якісні зміни Ви могли б назвати?

Ні. Я не стежу за художньою гімнастикою. Так буває, коли їси багато печива: у якийсь момент тебе від цього печива вже нудить. Цей вид спорту я дуже люблю, мені дуже подобається дивитися на грацію, але психологічно складно. Художня гімнастика залишила мені так багато травм і болю, особливо у зв`язку зі смертю моєї мами, що я просто не хочу до цього повертатися.

Тема особистого життя для Вас - табу. Чому?

Слово “табу” не зовсім правильне. Мені здається, людина може бути цікава своїми вчинками. І привертати увагу інших людей за допомогою того, з ким ти спиш, це означає, що ти свої справи робиш не такими цікавими. У будь-якої публічної людини повинен залишатися якийсь свій особистий простір, де вона може відчувати себе комфортно і не створювати ілюзію успішності і щастя в сім`ї. Якщо людина щаслива – їй комфортно зі своїм другом сам на сам. Їй не потрібно привертати пресу, їй навіть не потрібно друзів навколо скликати, щоб створювати якусь бутафорію. Людина щаслива, їй комфортно і нічого для цього більше не потрібно.

Ваші творчі плани? Продовжите писати або знову шукатимете себе в чомусь новому?

Безумовно, все що ви сказали. Хочу знайти себе в чомусь новому, і пізнати себе в чомусь новому. На даний момент актуальною для мене є книга. Адже це не одна книжка, а ціла серія. Наступну книгу ми вже придумали – це буде кулінарний напрям, з конкретними рецептами. І ще я подумую відкрити дитячу серію. Безумовно, залишається також телевізійний проект. Я хочу зараз трохи розширити те, що роблю на телебаченні. І можливо створити новий формат, тільки, знову-таки, в рамках здорового способу життя. Ну, і студії, звичайно.

Розмовляла Анна Ященко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter