Збірна України в Афінах: відкладена партія

Збірна України в Афінах: відкладена партія

Третя нульова нічия національної команди у нинішньому відбірному циклі ні на крок не наблизила її до мети... Самі ж гравці, схоже, вважали цілком прийнятною і нічию...

Перш ніж ставити питання: а що з такою грою українська збірна робитиме на чемпіонаті світу, давайте згадаємо, що на це свято життя ще треба здобути путівку.

Адже після нульової нічиєї в Афінах жовто-сині аж ніяк не наблизилися до мети, і перед матчем-відповіддю обидві збірні зберігають абсолютно рівні шанси. Уявна перевага свого поля нівелюється для нашої команди тим, що будь-яка гольова нічия буде на користь гостей. Цілком можна «пролетіти», не програвши жодного матчу з двох.

Це до розмови про те, що, мовляв, хоча гри і немає, зате результат є.

На Олімпійському стадіоні в Афінах у виконанні збірної Олексія Михайличенка не було видно ні того, ні іншого.

Власне, не було і самої атмосфери Великого футбольного дійства - напівпорожній стадіон якось одразу знизив рівень очікувань, і стало зрозуміло, що грецький уболівальник не вірить у свою збірну, в її спроможність показати класний футбол.

Нічийні результати збірної Греції з ізраїльтянами, молдаванами, програш швейцарцям у відбірному циклі до ЧС-2010 зовсім не сприяли посиленню інтересу до долі такої команди.

Очевидно, що подивитися і на наших «зірок» охочих знайшлося небагато. Але то були проблеми грецької сторони. Ми ж з вами сподівалися, що нарешті збірна України покаже матч року, влаштує бенефіс, зіграє активно, без натуги і переконливо.

Та й сам Михайличенко на прес-конференції у Конча-Заспі запевнив: будемо намагатися обов’язково забити у Греції і грати на перемогу. Хто ж проти, зачекалися вже…

Проте, як не крути, за підсумками матчу в Афінах виходить, що бенефіс відкладається, і навіть більше - завдання перемогти у поєдинку з двох раундів дещо ускладнюється.

Треба забивати, а з цим ну ніяк не складається. Такі удари, які демонстрували по воротах греків Мілевський, Гусєв, Михалик, Ротань, свідчили (гаразд, не говорімо про технічний рівень цих гравців) принаймні про відсутність упевненості у своїх силах, віри у спроможність обіграти суперника в певному конкретному епізоді. Мазати повз м’яча, наступати на нього, спотикатися у вирішальний момент – це справді ні в які ворота не лізе.

Психологія, мандраж? Так не новачки ж начебто, бачили і не таких суперників. Ті самі Гусєв з Ротанем перемагали греків ще 2005 року, але якщо вже такі бувалі у бувальцях ветерани-земееси попливли вчора за течією, то не дивно, що й молодняк збірної також грав через пень-колоду.

Особливо відзначився у цьому плані Ракицький. Лівий фланг оборони збірної України якось одразу виявився на «танконебезпечному» напрямі, де Салпінгідіс виявився напрочуд моторним парубком і раз-по-раз цілком невимушено оминав свого візаві.

Усі небезпеки на наші ворота у першому таймі виходили з цього флангу. І навіть гол Гекаса на 16 хвилині стався після подачі саме Салпінгідіса. Як на мене, суддя Дюамель просто «пробачив» нашій збірній цей епізод, міг би і лезом полоснути, якби зафіксував взяття воріт, а не офсайд, момент був досить неоднозначний, як здавалося з телеекрана.

Цей момент нічому не навчив захист української збірної, який пропускав до воріт, крім згаданих нападників, і Самараса, і Карагуніса…

А під завісу першого тайму взагалі побачили звичну картину: збірна України у героїчній обороні, всі стеляться у підкатах, падають під удари. Про налагодити комбінаційну гру в середині поля, елементарно потримати м’яча і мови нема. Весь конструктив обривається на другій-третій передачі. Лише П’ятов з Хачеріді не втрачають голови і грають без помилок.

«Валідольний» період, гра на межі триває до самого свистка на перерву. На останніх секундах доля в особі судді знову посміхнулася нашій збірній. Дюамель не дає грекам пробити штрафний і виводить команди з поля.

Заміни напрошуються, і на другий тайм Михайличенко випускає Ярмоленка замість Ротаня. Нечастий момент, коли заміна спрацювала: Андрій загалом посилив гру, причому встигав з’являтися на обох флангах.

А на 80-й хвилині йому взагалі вдався просто чудовий фінт, коли він промчався зліва і віддав пас у центр штрафного майданчика на Мілевського. Артем же… втім, не будемо про сумне. 

Просто в черговий раз констатуємо, що збірна України претендує на місце під сонцем з дуже і дуже обмеженим атакувальним потенціалом. На все про все у нас є пара нападників, один з яких, визнаємо, на жаль, уже відіграв свої найкращі матчі, а в іншого, ну, будемо вважати, найкращі матчі ще попереду.

Можна запитати – от якби на 56 хвилині після передачі Шевченка на місці Гусєва і Мілевського опинилися ну хоча б Селезньов з Кравцем чи Девічем, зіграли б вони гірше чи ні?

Принагідно можна поцікавитися, а що такого особливого відпрацьовували наші збірники протягом тижня на базі у Кончі-Заспі, коли вчора знову показали невміння діяти комбінаційно, злагоджено, проводити результативні контратаки, доводити справу хоча б до влучних ударів по воротах?

Відповіді немає, як не було і забитого м’яча. Селезньов так і просидів на лаві запасних, а посилити напад більше і не було ким. Михайличенко поїхав перемагати з одним запасним форвардом.

Втім, подібний мінімалізм став для команди Михайличенка уже звичним явищем. Що ж, погодимося з тим, що головний тренер глибше за інших знає можливості наявних у нього гравців, і звідси просто змушений грати за принципом: найкраща атака – це оборона.

Наскільки далеко можна пройти на такій моделі, побачимо уже найближчої середи, у Донецьку, де, нагадаємо, треба буде забивати і бажано не з післяматчевих пенальті.

Збірна Греції, яка за підрахунками статистиків, у цьому відбірному циклі пропускала половину голів за останні 15 хвилин гри, вчора могла б поповнити цей свій пасив.

Харістеас і Мітроглу, які були останньою надією Рехагеля, помітно загострили гру господарів. Водночас в українських футболістів з’явилися шанси на контратаки. Гра пішла на зустрічних курсах і наша збірна певною мірою таки намагалася вирішити долю матчу на свою користь (певно, статистику також знали). Але дитячі помилки в передачах, огріхи в роботі з м’ячем, з реалізацією у вирішальні моменти не дозволили нашим досягти бажаного.

Тут треба уточнити - бажаного для нас, уболівальників. Самі ж гравці у жовто-синіх футболках, мабуть, вважали для себе цілком прийнятним і нічийний результат. Загалом на перемогу не награв ніхто. Греки багато метушилися, розбазарювали моменти і, схоже, психологічно не були готові перемогти. Збірна Греції явно не нагадує спартанських гоплітів при Фермопілах, зачекалася кадрових змін, можливо і на тренерській посаді включно. 

Збірна ж України не здивувала нічим (хіба що виходом Алієва, якому не знаходиться місця в основі клубу). Більш-менш звичний склад, звичний характер гри на виїзді, звична криза жанру в атаці, ну ще додалася фірмова вже динамівська звичка влаштовувати пожежу біля власних воріт на останніх хвилинах гри.

Гра в Афінах підтвердила наші сподівання на те, що подолати греків українській збірній цілком до снаги. Але для цього треба подолати самих себе, у тому сенсі, що в Донецьку треба буде вийти на поле не просто боротися, а перемогти. Знайти якісь нові ходи у грі збірної, заслати грекам свого «троянського коня».

А здивувати значить перемогти.

Олег Савицький

Фото УНІАН

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter