Динамівцям у Європу ще рано

Динамівцям у Європу ще рано

Ніколи не повертайся туди, де ти був щасливим. Другий приїзд “Динамо” до Ліона, де  кияни 1986 року у блискучому стилі виграли фінал Кубка кубків, нічим не вразив футбольну Європу...

Четверта поразка поспіль в Лізі чемпіонів і  - динамівці спромоглися спростувати відомий футбольний вислів про те, що гра забувається, а результат залишається.

Кожен, кому випало таке щастя  вболівати за київське “Динамо”,  певен, не забуде ні результат, показаний біло-синіми цієї осені, ані їхню гру.

Звітний матч у Ліоні не залишив жодних ілюзій щодо нинішнього “європейського” рівня гри “Динамо”.

Ступені мотивації господарів і гостей були діаметрально протилежними. “Ліон” вийшов на поле з дев`ятьма очками в активі,  по суті, достроково забронював собі одну з двох путівок у наступний раунд Ліги, і, забивши швидкий гол, більше уже не вдавався до якихось надзусиль.  Французам стало все ясно, для них матч втратив спортивний інтерес.

Натомість динамівці отримали шанс покарати піжонів і були близькі до того, щоб нарешті зачепитися  за перше очко в турнірі, переламати невдалий перебіг подій, позбутися шлейфу поразок.

І начебто щось робили для цього, навіть певний час грали першим номером, могли відчути себе господарями становища.

Але знову не склалося.

Іноді складається враження, що динамівці на тренуваннях відпрацьовують які завгодно вправи і схеми, але тільки не удари по воротах. І коли в ході відповідального матчу їм з велетенським трудом і напруженням  вдається прорватися на ударну позицію, моменти згоряють, не залишаючи жодного сліду на табло.

Наша нова надія –  Михалик матч в Ліоні відіграв старанно по всьому полю, показав і техніку, і наполегливість, але коли опинявся з м`ячем поблизу воріт суперника, то наче втрачав орієнтацію, не знаючи як завершити атаку.

Клебер скидає м`яч під удар Михалику, до воріт метрів 13, убійна позиція! І як же невправно, незграбно і просто безвідповідально той  б`є. М`яч летить далеко повз ворота, динамівці хапаються за голови, болільники згадують усіх “родичів гарбузових”, а в долі і репутації “Динамо”-2006 нічого не змінюється на краще.  

Цей епізод трапився в середині першого тайму, коли попереду було ще багато часу, але чомусь згадалося класичне – такого моменту більше може і не бути.

Так і покотився далі матч, одні грали як хотіли, інші як могли. Якщо не помиляюся, свій перший кутовий динамівці заробили десь наприкінці матчу, в останній 10-хвилинці, коли певною мірою активізувалися, нарешті зрозумівши, що можна ж було, можна!, вивезти з Ліона бодай очко.

Два десятиліття тому Анатолій Дем`яненко з чудовою командою “Динамо” зразка 1986 року привіз з того Ліона Кубок кубків, і французькі уболівальники аплодували, щиро вдячні киянам за ту гру.

Нині аплодувати гостям було не за що. Наміри  показати “нове обличчя “Динамо” виявилися нічим іншим як просто передматчевими заявами. Обіцяв – не значить одружився.

Тактика – всі в атаці, всі в обороні - не спрацювала. Номінальний форвард, Мілевський, очевидно, з волі тренера, розривався між обома штрафними майданчиками, але припускався помилок, причому вирішальних, і там, і тут.

В дебюті матчу він програє двобій Бензема і виключається з епізоду, коли треба було кліщем  вчепитися у свого візаві. А француз біжить далі, легко грає у стіночку з партнером, як вуж прослизає поміж захисників, і вправно прокидає м`яч повз воротаря.

Мілевський і надалі грає по всій вертикалі поля, розпорошуючи зусилля  у відборах, і підкатах. Колись у подібній ролі арабського скакуна, на якому возять воду, опинявся Безсонов, але ж у нього попереду були такі класики нападу  як Блохін, Онищенко, Бєланов…

Нині  Мілевському  доводиться грати на самого себе. Єдиний шанс відзначитися чимось більшим, ніж руйнацією гри суперника, йому випадає наприкінці матчу, але удар пішов повз ворота.   

З таких от епізодів, коли десь програв позицію, десь недотягнувся до м`яча,  не влучив у ворота,  і склалася вся гра киян у Ліоні.

Ніколи не повертайся туди, де ти був щасливим. Другий приїзд “Динамо” до Ліона, де  кияни 1986 року у блискучому стилі виграли фінал Кубка кубків, нічим не вразив футбольну Європу. Ми зайвий раз переконалися, що нинішнє “Динамо” впевнено закріпилося  на місцях для аутсайдерів у європейських турнірах.

Щось треба змінювати у нашому футбольному господарстві, якщо, звичайно, ми прагнемо більшого, ніж просто позначати свою присутність в тій же Лізі чемпіонів.

Можливо, натяки і розмови про створення в Україні Суперліги  перейдуть у якусь практичну площину.

Автор далекий від того, аби сподіватися, що якісь організаційні переформатування відразу підвищать клас українських гравців і відповідно клубів.  Але, повторюся, щось треба  робити.

Як на мене, нехай краще Динамо з Шахтарем, та ще з півдесятком клубів грають чемпіонат України  у чотири кола, грають стикові матчі, ніж їм збирати легкі перемоги по футбольній українській провінції, а потім потрапляти під прес європейських нокаутерів.

Але про це поведемо розмову з футбольними функціонерами.

Олег Олійник 

 

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter