Олімпіада-2008: Україна таки вміє стріляти

Олімпіада-2008: Україна таки вміє стріляти

“Публічність відбирає свободу в людини”... “Ще не прийшло усвідомлення перемоги, але поступово з’являється: так, я справді чемпіон”... “Тільки китайці могли зробити таке чудо...” Україна зустрічає олімпійців

Українці продовжують завойовувати олімпійські медалі. У Пекіні виявилося, що стріляти в Україні вміють. Після першого золота фехтувальниць, Артур Айвазян у стрільбі з гвинтівки на 50 м завоював другу золоту медаль. Його досягнення повторили лучник Віктор Рубан і стрілок зі швидкострільного пістолета Олександр Петрів. Лише 0,01 бала відділила від першого місця срібного призера Олімпійських Ігор стрілка Юрія Сухорукова. Найкращих стрільців України, і тепер уже світу, у вівторок в аеропорту “Бориспіль” зустрічали близькі й рідні, тренери, урядовці. Вітав переможців і УНІАН.

Авіарейс з олімпійцями на борту затримався майже на годину. Мати Віктора Рубана з букетом квітів і щасливою усмішкою з нетерпінням чекає на сина-переможця. Жінка з дитинства любить спорт... І мріяла, щоб син став професійним спортсменом.

– Віктор стріляв з лука з трьох років. Дідусь йому зробив лук з лози і він усе дитинство в селі стріляв, – розповідає Тетяна Рубан. – Ніхто тоді не думав, що він буде стрілком і зароблятиме собі на хліб цим видом спорту.

Віктор Рубан
Протягом Олімпійських Ігор Тетяна не могла подолати хвилювання. Але їй ще пощастило – у Пекіні живе її племінник, тож усі новини вона дізнавалася з перших вуст. Коли по телефону почула, що син завоював “золото”, то їй одразу нахлинули сльози, а потім уже кричала від радості.

– Я в душі сподівалася, що він стане чемпіоном. Але не очікувала, що переможе всіх. Я була така щастила, що моя дитина довела мені й усім, що він молодець.

Нарешті з’являються олімпійці. Їх зустрічають бурхливими оплесками – як справжніх героїв. Мати обнімає сина. Розглядає медаль, перевіряє на “на зуб”.

– Усе чисто – золото, – усміхаючись, коментує Тетяна після “кусання” медалі.

Син сяє від радощів – не менше за матір.

– Враження не можна передати. Гордість за свою країну, за тих людей, які допомагали мені цього досягти, – розповідає Віктор. – Я зараз ще не відчув повною мірою нове становище. Ще не прийшло до мене усвідомлення перемоги. Але поступово з’являється: так, справді чемпіон... І це чудово!

Олександр Петрів про золоту олімпійську медаль мріяв з дитинства.

– У мене був дуже складний перехід з юніорського віку в дорослий – 7 років не було таких результатів, щоб потрапити в збірну. Але я не опускав рук і продовжував ретельно займатися. Я з ранку до вечора перебував у тирі. Практично весь свій час я приділяв спорту. У 2000 році потрапив до складу збірної. Мені дуже подобається девіз: “Нема нічого неможливого”.

Олександр Петрів
Тепер Петрів мріє отримати відразу три золоті медалі – у трьох пістолетних вправах на одній Олімпіаді.

Артур Айвазян виходить у береті прикордонника.

– Берет – це наш талісман. Я офіцер прикордонних військ. Майор, – пояснює чемпіон.

– А спортсмени забобонні люди?

– Я абсолютно не забобонний. Але в Пекіні, аби не було жодних претензій до самого себе, я дотримувався всіх прикмет. Наприклад, зайвий раз не голився.

– А коли це буває зайве?

Артур Айвазян
– Щоб не зголити “пруху”... Якщо на тренуванні в тебе добре виходить і наступного дня старт, то не можна збивати цей “фарт”. Хоча я ніколи в це не вірив. Але там почав дослухатися.

– Що допомогло виграти медаль: тренування, бажання, удача?

– Олімпійські нагороди даються вищим велінням. Це не просто так... Була команда самому собі – або зараз або ніколи.

– А що було найскладніше?

– Найскладніше тримати себе в руках, не хвилюватися. У мене була перша невдача на Олімпіаді 2003 року. І тоді я зрозумів, чого мені бракувало. До етапів Кубка світу, до Чемпіонатів Європи ти вже звик. Це твоя професійна діяльність... А Олімпіада – це світове грандіозне спортивне шоу. Там ти більше актор, ніж спортсмен. Ти на сцені, на виду. Потрібно це хвилювання перебороти. А щоб перебороти, треба мати якісь навички. З 2003 року я почав читати психологію, трошки медитувати, займатися йогою. Декілька років минуло, і я можу сказати що в день Олімпіади все було відіграно як по нотах. У мене нема жодних претензій до себе. Уже коли я почав дивитися запис фінальної стрільби, – тоді я більше хвилювався.

– А під час фінальних змагань хвилювання взагалі не було?

– Було легке хвилювання. Але воно було рівне. Не було ніяких сплесків емоцій.

– Які умови проживання і тренування підготували для олімпійців у Піднебесній?

– Організація, олімпійське містечко – це казка. Стадіон і плавальний центр – розкішні будівлі, просто нереально красиві. Ніколи такого не було і, мені здається, не буде. Це тільки китайці могли таке зробити.

– А як вам безкоштовний бонус від перемоги – слава, вболівальники?

– У Пекіні нам доводилося фотографуватися по 3–4 години на день, роздавати автографи. Стільки фанів там було. Слава хороша. Але мені не дуже подобається публічність. Публічність відбирає свободу в людини.

– Олімпійська медаль підкріплюється ще й матеріальною винагородою. Ви вже вирішили, як витратите ці гроші?

– Про гроші ніхто не думав. Але в цьому проблеми нема. Знайдемо, куди витратити.

Нарешті всіх спортсменів заводять до зали. Традиційні квіти й вітання від Президента...

Юрій Павленко вітає олімпійських чемпіонів
Олександру Петріву присвоюють звання залуженого майстра спорту. Поки профільний міністр Юрій Павленко вручає відповідне посвідчення, Олександр розповідає, що в день відкриття Олімпіади в Пекіні Павленко зав’язував йому краватку.

– Маю легку руку. Доведеться всій делегації зав’язувати краватки, – жартує міністр.

До речі, усі переможці – “силовики”, тобто військові. Тож із приводу такої важливої події їх вирішили позачергово підвищити у званні. Рубан став старшим лейтенантом, Петрів – капітаном, Айвазян і Сухоруков – підполковниками.

Усі олімпійці дякували тренерам, рідним, і фанам. Кажуть, що підтримка вболівальників відчувається і дуже важлива для спортсмена.

– Підтримка – як своєрідний допінг. Але допінг, який не фіксується, – сміється Айвазян.

...Спортсмени роз’їхалися по домівках (географія проживання широка – Львів, Донецьк, Харків, Сімферополь). Зараз усі мріють відпочити, а вже згодом почнуть готуватися до наступних змагань – Олімпіади в Лондоні.

Анна Ященко

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter